І. Гусениця. Як я справляюся з горем завдяки підтримці оточення та допомагаю іншим.

Смерть моєї дитини стала тяжким горем для мене. Я озлобилась на все і на всіх.  Біль втрати руйнував стосунки і мене саму. Хотілося заснути і не прокинутися. 

Підтримка оточуючих стала моїм порятунком. Я відчула, що не самотня.  Турбота інших додала мені сили рухатися далі. Психологічна підтримка важлива. Але підтримка оточення не менш важлива ніж допомога психолога.

Запах дитини - запах Раю. 

Турецьке прислів’я.

Ви мріяли якою буде ваша дитина? Я мріяла про блакитноокого хлопчика з червоними губами, світлим волоссям, ямочками на щоках. Мій малюк був саме таким. Він був моєю мрією, став улюбленцем. І смерть забрала його з моїх рук.

Я і чоловік по різному проживали смерть сина. Він багато працював, робив вигляд, що нічого не сталося. Я ночувала на кладовищі. Втрата пам'яті, сну, замкненість, злість, втома, депресія.

Я не могла дбати про старших дітей. Скажете - " так у тебе ще діти були". Казали, повірити. А я хотіла плюнути у відповідь. Ніколи не кажіть такого горюючій матері. Інші діти не замінюють померлу дитину. 

Нас підтримували батьки і родичі. Рідні чергувалися, що б не залишати мене саму. Інколи, давали час погорюватм на одинці. Про смерть ані слова.

Сусіди приносили їсти, я не мала сили готувати. Та і їсти не хотіла. Забирали моїх дітей. Давали час побути наодинці. Так я могла виплакатися, викричатися. 

Батьки, рідні дзвонили. Бесіди втомлювали, злили, але відволікали. Близькі придумували якійсь приводи, щоб я вийшла з дому. Це виснажувало. Але тоді я могла виспатися. Коли я кудись приходила, дивилася на все, як в кіно.  Але таке спостереження відволікало, давало змогу переключитися. 

Я попросила не приходити до нас в гості з дітьми, бо це було нестерпно. Мене всі зрозуміли. Я не бачила ровесників сина, не порівнювала з ними моє померле дитя.

Приходили літні люди, які жили поблизу. Розповідали, як вони це переживали смерть близьких. Тоді я зрозуміла, що не лише у нас така біда. І що люди якось це долають. Старші люди багато знали про церковні вчення. Казали, що моїй померлій дитині там добре. Це заспокоювали. Казали молитися, так я мала можливість щось зробити для своєї покійної дитини. Це приносило мені розраду. 

Знали мою пристрасть до саду, приносили саджанці, слідкували, що б висадила. Працюючи на землі, мала можливість десь діти злість. 

Кожного дня хтось приходив. Я була роздратована, замучена, зла. Але коли нікого не було, болю не було краю. Сама просила смерті для себе.

Колеги по роботі і дирекція розуміли, і допомагали. Матеріально, подбали про документацію. Надали найдовшу відпустку. Сама я б не стала ходити за довідками. Втрата роботи це пусте в порівнянні із смертю дитини. 

Радили допомогу психолога. Я відмовлялася, хоч сама знала, що це б допомогло. Допомога психолога здавалася чимось смішним, лишнім і не потрібним. Чого дійсно хотілося, так це померти.

Колеги психологи, методист давали завдання, якусь роботу, щоб забутися. Методист відправила мене на арт - терапевтичний фестиваль. Начебто, для досвіду. А насправді, це була психологічна підтримка.

Допомогло. Почала виходити з дому, спілкуватися з людьми. Та скорботи не минала.

Прийняли рішення народити дитину. Щоб хоч якось впоратися з горем, знову стати сім'єю. 

Через три роки з'явилася дівчинка. Маленька крихітка принесла багато радості. Та це не спасало. Я закривала очі, пригортала і уявляла, що це мій син. Коли цілувала, то цілувала, як сина. Помічаючи, що це не ті риси обличчя і не той запах. 

Мене вистачало на всіх. Та я горювала. Хотіла дбати саме про нього. Посадила сад. Коли підступає жаль, сажу саджанець.  Уже немає куди садити. Доглядаю, піклуюся, дбаю. Коли стає боляче, я іду в сад і дбаю про свого хлопчика. 

Почали звертатися бійці з передової, яким була потрібна психологічна підтримка.Ті, що пройшли багато, бачили смерть. Завдяки своєму досвіду, я добре розумію їх. Не лише дякуючи навчанню. Туга за померлим, втома, відчай, втрата сну добре знайомі із власного досвіду. Панічні атаки, тривожність, недовіра. Коли стає важко, я просто згадую, чому я тут.

Іванка Гусениця. Практичний психолог

Будь-яке копіювання матеріалу без дозволу автора у повній та частковій формі заборонено. При копіюванні матеріалу за згодою автора обов'язкове посилання на сторінку статті сайту "Центру по роботі з втратою". Дякуємо за розуміння.

• < Prev
• Next >