Г. Душаченко. Говоримо з дітьми про смерть.

«Пташку шкода», або як школа може допомогти дитині пережити втрату.

Чи бувають великі втрати? Чи бувають маленькі втрати?

У 4-х річної дівчинки луснула кулька і вона захлинається сльозами.

У 7-річного хлопчика померла папуга і він не знає, як далі жити.

У 10-річної дівчинки друг полетів в іншу країну і їй здається, що вона уже ніколи не буде щасливою.

У 12-річного хлопчика померла бабуся і він захлинається від сліз.

Нам, дорослим інколи простіше відмахнутись “звісно шкода малятко, але це ж був лише папужка, переживе”. Нам може здаватись, що ця подія не має великого значення, і ми не готові витрачати сили на дитяче горе, співчуття, розуміння, допомогу. От тільки абсолютно будь-яка втрата потребує уваги. Різні події за інтенсивністю можуть травмувати з однаковою силою.

Почнемо з того, що робити категорично не можна.

• Не ігноруйте подію. Інколи ми думаємо, що краще не говорити про те, що болить, аби уникнути нової хвилі емоцій. Але це не так.

• Не порівнюйте: “У Валі тата немає, а ти над пташкою плачеш.”

• Не знецінюйте: “Та що там такого, за тиждень уже забудеш свого Кешу”

• Не забороняйте почуття. “Заспокойся, не плач, тихіше, що ти як маленький?”

• Не звинувачуйте. “Це через тебе. Ти винна. Тільки й чекали поки це трапиться.”

Що допоможе пережити втрату:

1. Спитайте. “Як ти почуваєшся? Чим я можу тобі допомогти? Хочеш поговорити про те, що сталось?”

2. Створіть умови, в яких дитина почуватиметься у безпеці. Дати можливість виговоритись вчителю, психологу чи спеціалісту. Бувають обставини, коли дитина не може обговорювати свій біль із близькими з різних причин. Рідні й самі можуть віддалятись. Дитина може боятись, збільшити навантаження на рідних своїм сумуванням. Тому дуже важливо дати цю можливість, просто випустити ці почуття назовні.

3. Розкажіть про емоції, які дитина може відчувати під час скорботи. Поясніть, що всі вони - нормальні і їм можна дозволити бути. Дитина може злитись, боятись, сумувати, відчувати провину чи байдужість полегшення. В цій ситуації важливо показати, що Ви розумієте її. Важливо також показати, що навіть у скорботі може бути місце радості. Можна згадувати теплі, веселі, смішні моменти.

4. Поясніть, що горювання — може тривати довго. Почуття можуть накочувати неначе хвилі й ніколи не знаєш коли, де і з якою силою це трапиться “Але ти маєш право відчувати все це і не соромитись.”

5. Відповідайте на запитання чесно. Дитина може прийти із питаннями народження та смерті та потребуватиме відповідей. Не бійтесь сказати “я не знаю”. Важливо знати, яку релігію сповідують батьки дитини. Розкажіть, у що вірять її рідні “Я точно не знаю, що відбувається після смерті, але люди вірять…”

6. Постарайтесь залучити друзів дитини. Поясніть їм, що коли ми когось втрачаємо — розмови про цю людину можуть допомогти зберегти добру пам’ять про неї.

7. Розкажіть, як можна переживати емоції. Поясніть, що злість можна випустити фізичною працею, бігом чи киданням паперу у стіну. А з почуттям провини можна дати раду зробивши щось хороше із думками про того, кого втратив: посадити дерево, написати листа, годувати котика на вулиці, створити маленький вівтарик із фотографією.

8. Створіть  групи підтримки для дітей, які втратили близьких людей.

Школа та вчитель можуть зіграти велику роль у переживанні скорботи. Адже школа складає велику і важливу частку життя, а вчитель може бути тим дорослим, з яким можна поділитися своїм болем.

Душаченко Ганна - учасник навчального семінару для ведучих груп  

«8 крокова програма по роботі з втратою з групами дітей, які втратили близьких» м. Миколаїв 

Будь-яке копіювання матеріалу без дозволу автора у повній та частковій формі заборонено. При копіюванні матеріалу за згодою автора обов'язкове посилання на сторінку статті сайту "Центру по роботі з втратою". Дякуємо за розуміння.

• < Prev
• Next >